Якщо говорити про історію появи такого поняття як «мовна особистість», про його, так би мовити, «первинність» у наукових дослідженнях, варто згадати відомих учених О. Потебню, О. Шахматова, В. Виноградова, Ф. Буслаєва, С. Петрова тощо. У сучасних наукових працях цей термін набуває нині значного поширення, що зумовлено, насамперед, зміною гуманітарних парадигм, переорієнтацією досліджень із особливостей певної мовної системи на людину – носія мови, її творця і користувача. Аналізу цих проблем, зокрема, присвячені роботи  вчених-філологів Ю. Караулова, В. Карасика, В. Красних, М. Ляпон, К. Сєдова, С. Сухих, І. Голубовської, С. Застровської тощо. Ці дослідники розглядають мовну особистість насамперед з позиції лінгвістики, розуміючи її як, сукупність здібностей і характеристик людини, що зумовлюють створення і відтворення нею мовних текстів, які розрізняються ступенем структурно-мовної складності, глибиною і точністю відображення дійсності та певною цільовою спрямованістю.